В історії людства є велика кількість жахливих подій, які ніколи не повинні повторитися. Однією з таких є Голокост – масове винищення євреїв у Фашистській Германії та завойованих територіях за наказом фюрера.
Через понад півстоліття після цих страшних подій, все людство вшановує загиблих євреїв та представників інших меншин, які також постраждали. Цей рік не став виключенням – 27 січня 2023 – Міжнародний День пам’яті жертв Голокосту.
Чому стався Голокост?
Все почалось з наукової праці Жозефа Артюра де Гобіно, який в середині ХІХ століття ввів поняття “арійська раса”. Так він назвав індоєвропейців (аристократичну білу расу). Гобіно стверджував, що саме вони підкорювали інші народи, будували цивілізації, а їхній занепад пояснюється кровозмішанням за нижчими расами.
Ця теорія стала провідною ідеєю Третього Рейху. Арійцями вони називали виключно німців, в першу чергу високих блакитнооких блондинів зі світлою шкірою. Вони вважалися людьми “вищого гатунку”. Відповідно особи, які не підпадають під цей опис або мають задокументовані родинні зв’язки з “нижчими расами” підлягають або винищенню, або поневоленню.
Також Гітлерівська програма “очищення” Германії включала ліквідацію так званих “шкідливих осіб” – циган, гомосексуалів, інвалідів, невиліковно хворих, а на окупованих територіях – партійних діячів, парашутистів, диверсантів тощо.
Положення євреїв під час Голокосту
Спочатку у великих містах, які були захоплені армією Гітлера під час Другої Світової, створювали гетто. Туди вивозили євреїв та представників інших “нижчих рас”. Перше гетто було організоване в Варшаві. На території сучасної України найбільшим було гетто у Львові – понад 400 тис осіб.
Євреїв повністю витіснили з усіх сфер життя, відбирали майно та розгабовували. Людей було доведено до ситуації, коли єдиний спосіб вижити – працювати фізично, наче раби.
Пізніше почались масові розстріли. Це стосувалося євреїв на захоплених територіях колишнього СРСР. Поряд з кожним невеликим містом чи селом існували “ями” – місця для розстрілу.
Найжахливіше, що їх вбивали не тільки німці. Місцеві колаборанти також доклали зусиль, якщо не власноруч пускали пулю, то доносили фашистам і викривали місця схову тих, хто сподівався перечекати чи втекти.
Наприкінці 1941 почали діяльність “трудові табори”. Найжахливішим зараз називають Освенцим він же Аушвіц. Аушвіц-1 було зведено на базі колишніх польських казарм – це була адміністративна база цього комплексу. Там тримали переважно політичних та воєнних в’язнів з СРСР та Польщі, а також “небажані елементи” з Германії. Аушвіц-2 – це табір смерті, що складався з поспіхом сколочених бараків. Там розміщувались 4 “душогубки” – газові камери, замасковані під душові.
За різними оцінками, лише в табірному комплексі Аушвіц було вбито від 1,1 млн до 9 млн осіб. Документально затверджено існування понад 40 тисяч концентраційних таборів та інших подібних закладів.
День памʼяті жертв Голокосту в Україні на державному рівні існує з 2012 року. 27 січня – це день, коли у 1945 році радянські війська визволили полонених Аушвіцу. Саме ця дата стала Міжнародним Днем пам’яті жертв Голокосту.
